Новини

    Урок патріотизму

    Минають дні, ідуть роки...

    Життя  листки перегортає.

    А  біль Афгану – навіки,

    В душі чомусь не замовкає...


     



     


         Будь-яка війна – це катастрофа для людства. Вона нехтує найбільшою цінністю на землі – людським життям.

         15 лютого 1989 року для багатьох став днем, коли закінчився рахунок втрат наших солдатів, військовослужбовців. Важкий, сумний підсумок. Багато матерів і батьків не дочекалися своїх синів, котрі не сказали – “Мамо, я живий…”.

         Україна втратила близько 4 тисячі молодих хлопців, 6 тисяч стали інвалідами, ще 72 залишилися в полоні або пропали безвісти. Не відболить це горе, не виплачеться і не відпечалиться на нашій землі, допоки житимуть батьки, брати і сестри, вдови і діти підступно винищених у горах Афганістану синів України.  Найвищою нагородою для тих, хто вцілів, є життя, а для загиблих – пам’ять.

           15 лютого - День вшанування учасників бойових дій на території інших держав та річниця виведення військ з Афганістану.

          З метою вшанування учасників бойових дій на території інших держав в ЗЗСО І-ІІІ ст. с. Карбівка  класним керівником 6 класу Короленко Н.В. разом з учнями, був проведений Урок патріотизму "Болитьі досі всім Афганістан".

           В бібліотеці закладу, бібліотекарем Шацькою Л.М.,  організована тематична виставка "Їх покликав Афган".

        Адміністрація  закладу вшанувала пам'ять односельчанина Орлова Г.М., який пройшов пекло війни в Афганістані, покладанням квітів на його могилу.

           Сподіваємось, що відлуння Афганістану буде тільки як спогад і ніколи не повториться. Схилимо ж голови перед світлою пам’яттю тих, хто віддав своє життя, увійшовши у безсмертя.

     

     

     
    Старенька мати йде до свого сина, 
    Гранітні плити плачуть під ногами, 
    Стукоче серце в грудях, ниє спина: 
     – Синочку рідний, йди в обійми мами. 

    Стоїть старенька й плаче, Ні, ридає…
     Перед очима в неї похоронка, 
    І бій, що котрий день вже не згасає,
     І у землі пекуча та воронка. 

    Синочку, рідний, чуєш, як курличуть 
    У синім небі журавлі? 
    Вони ж тебе ж до себе, сину, кличуть, 
    А ти лежиш у холодній цій землі.

     Я чую, мамо, чую, як співають 
    Мені над Україною пісні. 
    Ти не журись, я крила розпростаю 
    І прилечу до тебе уві сні. 

    Стоїть старенька мати на могилі, 
    І навіть квіти плачуть мовчазні. 
    Від сина погляд відвести не в силі, 
    А син довічно житиме у сні. 

     

     

     


     




    15.02.2022 | Aдмін

    Вернутись назад