Вечір пам’яті жертв голодомору «Колос правди»

Вечір пам’яті жертв голодомору «Колос правди»

На столі, застеленому скатертиною, розламана хлібина, кетяги червоної калини, гілочки зеленого барвінку, у стакані з житом свічка. Поруч виставка художньої, публіцистичної літератури про голод 1932-1933 років. На екрані заставка «Голодомор 1932-1933 рр.»

Ведучий 1.Кажуть, Господь випробовує тих, кого любить. І якщо це так, то ми, українці, чогось таки в Бога варті…Багатовікова історія українського народу – це насамперед літопис життя і смерті народу-великомученика,  доля якого була дуже трагічною.

Ведучий 2.Кожен народ має власну історію – глибоку і прозору, або замулену і прикидану. Історію нашого народу  намагалися і замулити, і прикидати, але, на щастя, ці спроби провалювалися. Бо ніколи, ні в які часи не переводились українці, які припавши вустами до своєї криниці історії, не відчували б могутності її життєдайної, цілющої сили.

Ведучий 1.Але з нашої історичної криниці, починаючи з самісінької поверхні належить вичерпати багато солоної від горя та сліз води.

Ведучий 2:  Шановні учні, вчителі! Сьогодні ми зібралися для того, щоб увічнити пам'ять про тих, хто прийняв мученицьку смерть у 1932-1933 роках.

Ведучий 1: Пам'ять – нескінченна книга, в якій записано все: і  життя людини, і життя країни. Там багато сторінок вписано кривавими і чорними кольорами.

Ведучий 2:Кожен із нас переосмислює нашу історію, трагічні її сторінки, які примушують стискатися людські серця. Одна з найстрашніших  таких сторінок - Голодомор , який призвів до небачених безневинних  жертв.

Ведучий 1: Кажуть, що минуле не належить нікому. Воно - надбання нинішніх і майбутніх поколінь, бо саме їм належить винести з нього всі найсерйозніші уроки, щоб подібні людські трагедії не повторилися. Ніде і ніколи!

Ведучий 2:Пам'яті мільйонів українських селян, які загинули мученицькою смертю від голоду, заподіяного сталінським тоталітаризмом у 1932-1933 роках.

Ведучий 1:  Пам'яті українських сіл і хуторів, які щезли з лиця землі після найбільшої трагедії XX століття, присвячуються ці хвилини.

 

Учень 1


В руках, що виростили хліб.

Не залишили і зернини

Ні, рід наш в горі не осліп -

Ти все згадаєш, Україно!

Згадай усе ти, щоб воздать

Близьким і дальнім людоморам.

... Хоч радість легше пам'ятать.

Та треба пам'ятать і горе.


 

Учень 2


Пішла біда із торбиною

По всій Україні,

Несла вона заплакана

Очі свої сині.

Ішла вона дорогами босими ногами.

Дать поїсти б біді хліба –

Нехай сяде з нами.

В степах вона ночувала, в гірких травах спала.

Не проснулась, не вернулась:

Тополею стала.

Біда ішла понад Дніпром,

Понад синім морем,

З сусідами поділилась

Голодом та горем.


 

Ведучий 1: Геноцид українців шляхом рукотворного голодомору 1932-1933 рр. є злочином, який не має терміну давності та забуття, позаяк голодомор – це мільйони невинно убієнних селян, фізично знекровлена та соціально вихолощена нація, яка й досі переживає його руйнівні морально-психологічні та демографічні наслідки.

 

Ведучий 2: Голодомор в Україні тривав два роки поспіль, спустошуючи села, викорінюючи покоління хліборобів та знекровлюючи націю. Гинули родинами, вулицями, хуторами, а в селах, де затухало життя, вивішували чорні прапори – символ перемоги тоталітарного режиму над українськими селянами.

 

Ведучий 1: 1932-1933 рік. Найчорніший час в історії України. В світі не зафіксовано голоду, подібного тому, що випав тоді на долю однієї з найродючіших і найблагородніших країн. Тривалий час 1933 рік називали одним з найсприятливіших в радянській історії.

 

Ведучий 2:Загибель мільйонів людей під час голоду влада намагалась приховати. Засоби масової інформації мовчали. Радянський уряд відкинув пропозиції про допомогу з-за кордону, твердячи, що вигадки про голод навмисне поширюють вороги СРСР, в той час, коли просто на вулицях, від голоду падали з ніг люди, під  деревами пухли діти, великою чорною рікою текли материнські сльози від горя. Надія залишалась лише на одного Господа Бога. Молились, щоб Всевишній змилувався хоча б над їх дітьми.

 

Ведучий 1: Нині ми знаємо, що то було. Це був не голод, а штучно зорганізований свідомо спрямований на вигублення українського народу голодомор. Це була війна проти цілого народу, такого працьовитого, мирного і цілком безневинного. Це був масовий сталінський терор, спрямований на винищення українського народу.

 

Ведучий 2:На багатьох чорноземах України вмирали люди. Уже в листопаді не було чого їсти. Почався голод. Великий. Страшний. Невблаганний. Пішов голод степами. Пішов. Перед ним дверей не зачинити, не зупинити ні плачем дітей, ні тужінням матерів. Він уповзав у хати, населяючи їх мерцями. Двері навстіж. Мертво. Люди не плакали, умирали мовчки. Хто лічив їх тоді? Скільки їх зникло?

 

 

Ведучий 1: Ніхто не знав скільки невинного люду лягло у могили – старих, молодих і дітей, і ще ненароджених у лонах матерів. Танули на обширах України важки сніги весни 1933 року… А чи була того року весна?  Чи прилетіли до знайомих людських осель довірливі лелеки? Чи співали травневими ночами у вербах над річками солов’ї? Ніхто того не пам’ятає сьогодні. Пам’ятають інше.

1.     Перегляд відеоролика «Свіча»

Ведучий 1: Наш найсвятіший обов’язок сьогодні – зберегти пам’ять про всіх невинно закатованих під більшовицькою владою.

Ведучий 2: Пам’ять про тих, хто не дожив,

Ведучий 1: Пам’ять про тих, хто недолюбив,

Ведучий 2: Пам’ять про живих і ненароджених.

Ведучий 1: Згадуючи одного – пам’ятаймо про мільйони. Ми впевнені – Україна пам’ятає. То ж давайте разом звернемося до нашої історії і вийдемо після цього духовно чистішими, мудрішими.

Ведучий 2: Нехай у мільйонах маленьких вогників згорить страшний спадок голодомору.

Ведучий 1: Нехай у цьому полум’ї згинуть нещирі частинки душі кожного з нас. І буде шлях у майбутнє прямим і світлим.

Ведучий 2: Ми хочемо, щоб про це ніколи й ніхто не забував!

Ведучий 1: Ніхто не має права про це забути!

Читець


Хвилина мовчання сльозою горить,
Пронизує струмом немовби ця мить,
Щипає за душу, бере за живе
І дзвоном тривожним у серці гуде.
Я бачу той розпач безсилих людей
І погляд голодних дитячих очей,
В долоні затиснуті п'ять колосків,
Гвинтівку і вирок жорстоких катів.
Спустошені села, порожні хати
І сни про матусю дитя-сироти,
Яке, наче паросток роду, живе 
Й натхненно шукає коріння своє.
Я чую той стогін крізь щільність років,
Крізь спогадів тугу померлих батьків...
У вічність нестиму сторінку сумну -
Про жертв геноциду пам'ять святу.


 

Ведучий 2: Схилімо голови в скорботі перед невинно убієнними.

Ведучий 1: Пом’янемо хвилиною мовчання великомучеників нашої історії.

2.     Ведучі запалюють свічку пам’яті, на екрані хвилина мовчання…

Учень 3


У той рік заніміли зозулі,

Накувавши знедолений вік,

Наші ноги розпухлі узули

В кирзяки-різаки у той рік.

У той рік мати рідну дитину

Клала в яму, копнувши під бік.

Без труни, загорнувши в ряднину…

А на ранок – помер чоловік.

І невтому, трудягу старого,

Без хреста повезли у той бік…

І кістьми забіліли дороги

За сто земель сибірських, сто рік.

У той рік і гілля, і коріння –

Все трощив буревій навкруги…

І стоїть ще й тепер Україна,

Як скорботна ніша край могил.


 

Ведучий 1. Це було не стихійне лихо, а зумисно підготовлений голодомор. У 1933 році Сталін, говорячи про підсумки першої п’ятирічки, заявив: «Ми безперечно досягли того, що матеріальне становище робітників і селян поліпшується у нас із року в рік. У цьому можуть сумніватися хіба що тільки запеклі вороги радянської влади». Після такої заяви мало хто міг наважитися висловити іншу точку зору.

 

Ведучий 2.Але становище в Україні було катастрофічним. Ще в жовтні 1932 року партійно-державна верхівка прийняла холоднокровне рішення: вийти з кризи шляхом конфіскації запасів зерна у хліборобній галузі. За кілька місяців надзвичайні комісії під керівництвом Кагановича, Молотова, Постишева викачали у селян внутрішні фонди – продовольчий, фуражний, насіннєвий.

 

Ведучий 1.Представники місцевої  влади організували у селах спеціальні бригади, які вимагали від кожного негайно відвезти на станцію  мішок зерна, а в разі непослуху позбавляли волі на десять років. Це був  розбій, свідомо спрямований на винищення селянства.

Сценка. Виходить бабуся з онуками

Ведучий 2: Ідуть в гості до бабусі з Вінниці онуки,

А назустріч – ліс і поле, долини і луки.

Любо глянуть на хліба, сади і лісочки,

Внук: - Ой, бабуню, – які колосочки!

Ведучий 1: Гірко стало на душі у жінки старої,

- О згадала ті роки неволі важкої.

Бабуся:


Дорогі мої синочки, за ті колосочки

Я одержала тюрми чотири годочки.

Тільки вийшла після жнив колосся збирати,

Щоб голодній дітворі щось приготувати.

 

 

Тут комунівські дозорці мене захопили,

За чотири колосочки в тюрму посадили.

Отаке було на світі пекло в нашім раю

Голодовку і ту весну, добре пам’ятаю.


Ведучий 1. Кажемо нині: село постаріло. А це ж прямий наслідок голодомору,  «матеріальний» відгомін ненароджених поколінь. Ми з болем говоримо сьогодні про генофонд українського народу, непоправно підірваний голодомором тридцять третього року. Що ж забрали з собою в могилу ті мільйони великомучеників голодного року?  Не тільки те, що вони самі могли сотворити на цьому світі, а й те, що вони так і не передали нащадкам.

 

Ведучий2. А пішли ж найкращі, несли в могилу найкоштовніше, що є в нації – гени розуму, здоров’я, досконалості фізичної й духовної, гени милосердя й справедливості, людяності й відваги, всіх людських чесноті талантів.Обривався вічний живий ланцюг поколінь; українському народові,якого ніколи не шкодувала доля, було завдано удару, якого він ще не знав.

 

3.     Перегляд відеоролика «Колос правди»

 

Ведучий 1. Отже, причини голодомору:

-       вивезення зерна з України із урожаю 1933 р. до останнього кілограма внаслідок пограбування селян бригадами активістів із числа членів ВКП(б), комсомольців, комнезамів;

-       колективізація;

-       розкуркулювання;

-       денаціоналізація;

-       геноцид

 

Ведучий 2.Наслідки голодомору:

-       внаслідок повного виснаження організму від голоду померло більше як 15 мільйонів чоловік;

-       вивезено з України до Сибіру, на Урал, райони крайньої Півночі 3 мільйони осіб;

 

Читець:


Ти кажеш, не було голодомору?

І не було голодного села?

А бачив ти в селі пусту комору,

З якої зерно вимели до тла?

Як навіть варево виймали з печі

І забирали прямо із горшків.

Окрайці виривали з рук малечі

І з торбинок нужденних стариків?

Ти кажеш, не було голодомору?

Чому ж тоді,як був і урожай,

Усе суціль викачували з двору,-

Греби, нічого людям не лишай!

Хто ж села, вимерлі на  Україні,

Російським людом поспіль заселяв?

Хто? На чиєму це лежить сумлінні?

Імперський молох світ нам затуляв!

Я бачив сам у ту зловісну пору

І пухлих, і померлих на шляхах.

І досі ще стоять мені в очах…

А кажеш – не було голодомору!


 

Учень 4

Спішила мати на пшеничне поле,

Спішила подумки, насправді – ледве йшла.

Трава посохла ніженьки колола –

Не відчувала болю, йшла і йшла…

Хоч колосок, хоч зернинок жменьку

Голодним, спухлим діточкам знайти…-

Шептали губи змучені. – Швиденько…

Синочка й донечку устигнути спасти…”

Пошерхлі руки об стерню кололись,

Шукали, не знаходили, гребли…

Хто ж заподіяв лихо? Втратив совість?

О, Боже милостивий, порятуй з біди...»

Подерті руки здійняла угору,

На землю впала.. .Ніби в напівсні

Їй все ввижалося багате хлібне поле,

Ввижалось, поки зникло десь в пітьмі...

 

Ведуча:

       Важко повертає собі народ України духовне здоров’я. Жадане й  драматичне його очищення, радісне і гірке його воскресіння. Надто багато позаду могил. Надто великі втрати. І тільки правда здатна  розкріпачити волю людей, пригніченої насильницькою колективізацією та голодомором. Тільки виповівши минулі страждання, викричавши давній біль віднайде себе наш народ, достойний прекрасної долі.

 

4.     Перегляд відеоролика  «Пам'яті голодомору дітей…»

Ведучий 1:

      Нехай цей виховний захід залишиться у ваших серцях спомином німого смутку про тих, хто постраждав від голодомору та репресій у минулому столітті. Тож помолімося простими словами, що йдуть від душі, за убієнних голодом.

 

Ведучий 2 промовляє слова, учні повторюють…

Прости, небо!

Прости, земле!

Простіть, зорі!

Всі сили земні і небесні,

простіть муку і божевілля мого народу!

Ту моторошну дику ніч, усі жахи,

не бачені від сотворення світу, простіть!

Ведучі задмухують свічку.

 

    Всі новини

    Контакти

    Адреса: вул. Центральна,62 с. Карбівка, Гайсинський район, Вінницька область, 23725

    Тел.:64-2-43

    Email: karbivkashkola@gmail.com